Сайт Кролевецького будинку - інтернату - На крилах поезії

Середа, 25.01.2017, 02:16Вітаю Вас Гість
Реєстрація | Вхід
RSS
Кролевецький б/і для громадян похилого віку
Меню сайту
Пошук
Вхід на сайт
Календар
«  Січень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59
Друзі сайту
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

         Імя Анатолія Фурсова ,вірші якого друкуються в багатьох ЗМІ, відоме не тільки в м. Кролевець, а й далеко за його межами.Із задоволенням слухають і мешканці будинку-інтернату поезії Анатолія Фурсова, не проста доля котрого закинула у м.Кролевець.До Міжнародного дня інвалідів в бібліотеці закладу оформлена виставка його творів та підготовлено і проведено творчий вечір «На крилах поезії».



    МАВ ВІРША Я НАПИСАТИ

    Мав вірша я написати
    Написав. Хіба такого
    ?
    Я хотів шедев
    ра мати.

    Був у місті. Що із того
    Маю я тепер гуляння
    Обійшовся б і без нього

    Я сказав своїй подрузі
    Що без неї я не в тузі
    Не сподобався цим музі

    Щось там знаєш ти такого
    Про кохання і до нього
    Як знайти пряму дорогу

    Знаю й я. Чого б не знати
    Тільки до моєї хати
    Не бажає завітати.

      

    В РІДНОМУ СЕЛІ

     

    Липневий ранок за село

    Мене сьогодні поманив

    Це ж скільки літ вже прогуло

    Як я в те поле не ходив

     

    Це ж скільки вже над полем тим

    Промчало в вирій журавлів

    І скільки довгих, довгих зим

    Час в сивину мою уплів.

     

    І скільки вже не стало тих,

    Хто був опорою села,

    Що плоть від плоті я від них,

    І ким земля оця жила.

    ДЕНЬ ІНВАЛІДА

    Чергова щорічна дата

    На початку грудня є в календарі

    Як її нам називати?

    Претендує на які коментарі

     

    Називать цю дату святом

    Все ніяк не повертається язик

    І їй шану віддавати

    Я не звик і ти я думаю, не звик

     

    Бо вона не зніме ноші

    Ту, що зветься словом інвалід

    Дні минатимуть і ночі

    І вона за нами йтиме слід-у-слід

     

    Ось така про день цей мова

    Діалектика короткого вірша

    У якому кожне слово

    Святом називать цей день не поспіша.

      

      

    САМОКАТ

     

    По місту з горба на горбок

    Повзе інвалідний візок.

    Куди поспішає? Якої мети?

    Візок отой прагне в цей день досягти

    Чи є вона в нього чи ні

    Хто скаже без нього мені

    А мимо десятки машин легкових…

    Ну де на дорозі ти будеш без них.

     

    Уваги на них він чогось не зверта.

    На ринок, дивлюся візок заверта.

    І я ж бо на ринок іду,

    По іншому тільки сліду.

    І думаю, думаю думку таку:

    Ну що на базарі потрібно візку?

    Тихенько за ним я побрів

    І там між торгових рядів

    Візок інвалідний зникає з очей

    Незвичний у натовпі ходячих людей.

     

    З базару я вже поспішав

    Й візок той мене обігнав

    І звідки він родом не треба питать

    Бо он же міський перед ним інтернат

     

    Заїхав в ворота і зник

    Незвичний для міста візник

    Ото і всього є у нас інтернат

    І в нім не один ось такий самокат.

      

    МОЯ ПОЕЗІЯ

     

    Моя поезія – моє дитя

    Тендітне слово від любові,

    В яку я втілюю своє життя

    І кожен ген своєї крові

     

    І хай там що, я житиму у ній.

    Поки жива і рідна мова.

    Яку люблюта вірний вічно їй

    І ця любов – життя основа.

     

      

    МОЄ СЕЛО

     

    Один я вийшов на дорогу

    І десь в тумані там село

    Спочити, де знайду я змогу

    І збути холод на тепло

     

    Іду вечірньої години

    В густій туману пелені

    І вогник рідної хатини

    Уже підморгує мені

     

    То ж як душі не порадіти,

    Що є десь хата на землі  ,

    Де збереглось для мене літо

    В святім домашньому теплі.

     

     

    ПРО ПОГОДУ

    Вночі у нас по прогнозу

    Погодонька була

    Три градуси морозу

    Два градуси тепла

    Виходить, що і досі

    Не гріє нас весна

    І сивини морозів

    Не збудеться вона.

    А час її вже збутись

    І жде уже народ

    Щоб знову повернутись

    До праці на город

    Картоплю посадити,

    Розсаді дати лад.

    І хай у цвіт увитий

    Цвіте над ними сад.