Біль відступив і оселилась радість - 26 Грудня 2013 - Сайт Кролевецького будинку - інтернату
Вівторок, 06.12.2016, 08:40
Вітаю Вас Гість | RSS

Кролевецький б/і для громадян похилого віку

Головна » 2013 » Грудень » 26 » Біль відступив і оселилась радість
23:16
Біль відступив і оселилась радість

     Тоді дівчинка не переймалася проблемами, які  матері чотирьох дітей не давали спати. Валя була дитиною. Як і всі дітлахи її покоління   бігала курними дорогами,  милувалася прекрасними краєвидами, що оточували її рідне село Червоний Ранок, щасливо усміхалася навіть тоді, коли шлунок нагадував про голод.   Хіба багато треба було дівчинці, щоб відчувати себе щасливою: окраєць хліба, яблуко чи слива… А ще – друзі.

    Саме тому з таким трепетом згадує  нині свої найщасливіші роки 67-річна мешканка Кролевецького  будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів Валентина Андріївна Мельник. І з почуттям втрати цитує власний вірш:

Я родилась в селе Червоный Ранок,

Где детство босоногое прошло,

Потом оно куда-то убежало,

Но за собой меня не позвало.

И до сих пор за детством я скучаю,

Его я часто вижу в своих снах.

Бегу за ним, с надеждой окликаю…

Оно летит куда-то впопыхах.

К нему протягиваю, плача, свои руки,

Обнять и приласкать его хочу.

Я ощущаю горечь той разлуки

И даже иногда во сне кричу.

Оно,  курносое, далекое, босое


Все дальше детство мчится от меня,

Но я ценю то время золотое…

Дороже мне оно день ото дня.

Відверто кажучи, мене приємно вразив вірш жінки. Як влучно вона передала ностальгію за дитячими роками. Кожному з нас, дорослих, певне, не вистачає  тієї ж дитячої безтурботності, коли можна було гайнути до лісу чи на річку, не переймаючись дорослими проблемами…

Але таке дитинство у Валентини, як і в багатьох її ровесників, було   коротким. Багаточисельну сім’ю  Дячків, в якій виховувалася дівчинка, з усіх боків обступала бідність. Мати як могла намагалася вдягнути, нагодувати трьох доньок та сина. Але без  підтримки чоловічого плеча це їй вдавалося з великими труднощами. Тому, щоб допомогти родині, восьмикласниця Валентина, яка навчалася майже на відмінно, почала працювати технічкою в школі, поєднуючи навчання з роботою. На це дала згоду директор школи, знаючи, як бідує сім'я  дівчинки.

Працювала Валя в школі до 1966 року, у вечірці здобула середню освіту. Навчалась би й надалі, дуже любила мови. Та мусила йти працювати, щоб допомагати матері латати дірки в скупих сімейних статках.  З 1966 року трудилась у радгоспі  і дояркою, і свинаркою, і в рільництві. Поєднувала роботу з  родинними клопотами, бо знайшла свою половинку - Антона з сім’ї Мельників. Раділи разом з чоловіком народженню двох синочків.

Непомітно у турботах, радощах і печалях пролітали роки. Й отямитись не встигла, як застала зненацька біда. Тяжко захворів чоловік, три роки боровся він з тяжкою недугою. Врешті у 45-річному віці залишилась Валентина вдовою.

 28 років прожила жінка з свекрухою. « Хоч обидві ми не були ангелами, - зізнається жінка, - все ж знаходили спільну мову, бо мали велике господарство, якому треба було давати лад. А навесні 1994 року свекруху розбив параліч і вона  восени того ж року покинула земне життя. А я ось, за іронією долі, опинилася в будинку-інтернаті.

Валентина Андріївна не хоче згадувати, яка біда привела її до соціального закладу. Та це для неї зараз не суттєво. В будинку-інтернаті вона почувається добре, літньо-осінньої пори охоче допомагає збирати яблука, заготовляти лікарські трави та виконує іншу роботу. І, звісно, їй хочеться співати, бо має гарний голос, знає багато українських та старовинних пісень. Надзвичайно закохана в пісню «Деревенька моя». Вона є учасницею художньої самодіяльності будинку-інтернату. Тут, як вважає жінка, можна жити і почуватися щасливою.

-Перебування в інтернаті з весни цього року поклало помітний відбиток на зовнішність та душевний стан жінки, вона стала життєрадісною, жартує, - розповідає директор закладу В.І. Міщенко.

Та й справді. Хіба сліпий не помітить того, що на обличчі Валентини Андріївни  сяє щаслива усмішка, бо тут знайшла свій другий дім, в якому почувається потрібною.  В душі жінки відступив біль і там врешті оселилась радість.

Зінаїда КРАСЮК-СОРОКА.

На фото: В. А. Мельник.

Фото автора.



Переглядів: 145 | Додав: Dom_Internat_Kroleveс | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Вхід на сайт

Пошук

Календар

«  Грудень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту