Долі людські - 14 Березня 2016 - Сайт Кролевецького будинку - інтернату
Субота, 03.12.2016, 22:40
Вітаю Вас Гість | RSS

Кролевецький б/і для громадян похилого віку

Головна » 2016 » Березень » 14 » Долі людські
10:26
Долі людські

Ближче до родинного гнізда

Світлана ЛЯШЕНКО.

Біда завжди приходить несподівано, ніхто не знає, звідки і чому. Десять років тому уродженець Глухівщини Ігор Калініченко, перенісши інсульт, не одну операцію, став інвалідом і змушений був пересуватися з допомогою інвалідного візка.   Самотність, біль, відчай, страх все більше й більше переповнювали його. На щастя,  на шляху зустрілися добрі люди…

 Так, у 2005 році доля закинула Ігора Анатолійовича у наш край і   Кролевецький будинок-інтернат для людей похилого віку та інвалідів став для нього другою домівкою. Атмосфера душевного тепла і домашнього затишку, що панує у цьому закладі, допомогла чоловікові побороти свої страхи, повірити у власні сили і повернутись до повноцінного життя. Тут у нього з’явилися друзі, захоплення (активний учасник спортивних змагань, що традиційно проводяться в закладі).   

Й ніби все налагодилось, влаштувалось,  та доля знову почала підносити сюрпризи, але вже приємні. Працівники та підопічні будинку-інтернату цими днями проводжали Ігора Анатолійовича  до Чернігівського геріатричного пансіоната. У цьому місті та неподалік проживають його рідні брати. Порадившись між собою,  вони прийняли рішення бути ближче один до одного, щоб частіше бачитися і допомагати.

Як сказав Віктор Міщенко, директор будинку-інтернату: «З такою пропозицією рідних І.А.Калініченка ми звернулися до Департаменту соціальної політики і нам надали дозвіл про його переведення до іншого закладу. Забрати до себе додому не один з братів не може. Бо люди з обмеженими фізичними можливостями постійно потребують стороннього догляду, медичного обслуговування та особливої уваги». 

Спілкуючись особисто із Ігорем Анатолієвичем під час проводів, дізналась про його життя-буття та  нелегкі випробування, що  випали на його долю. Згадав, як навчався у Глухівському технікумі електрофікації та меліорації, тоді три роки у Владивостоці проходив службу в армії – у військах забезпечення атомних підводних човнів. У цьому ж місті зустрів своє кохання – красуню Наталочку.  Заради неї і залишився там. Побралися, народилося двоє діток – Катя і Валерик. Через деякий час родина переїхала у село на Глухівщині,  до батьківської хатини.  Роботи для дружини підходящої не знайшлося, тож їздила підробляти до Москви. Чоловік трудився головним механіком Глухівського кар’єру. Невдовзі через стан здоров’я перейшов до рибгоспу.  Але його стан дедалі погіршувався. А тоді трапився інсульт,  у Київському інституті нейрохірургії зроблено не одну операцію. Через гангрену  чоловік залишився без ноги. Вже зараз він визнає, що й сам дещо в цьому винуватий, бо не приділяв здоров’ю  належної уваги.

Не склалося і з сімейним життям.  Дружина з дітьми повернулась до Владивостока, проте зв’язків з Ігорем родина не пориває: телефонують, спілкуються з допомогою Інтернету.

«Коли потрапив до Кролевецького будинку-інтернату, спочатку дуже хвилювався, не знав, як приймуть мене тут, чи звикну до такого життя, чи знайду спільну мову з тими, хто вже багато років тут мешкає, як   все складеться?», – ділиться І.А.Калініченко. Та з часом   ці думки розвіялися.

Дбайливим батьком співрозмовник називає керівника закладу Віктора Міщенка: «Він завжди підтримає і для кожного знайде добре слово». Про колектив працівників говорить, що вони уважні і чуйні до підопічних. Особливо відмічає молодшу медичну сестру Катерину Гапон, яка опікувалась  і ним особисто, і в кімнаті, де проживав, лад наводила, а також тих, хто піклувався про його здоров’я, - медсестру Надію Чередник, лікара-терапевта Світлану Ковальову та інших.

Повідав і про особисте: «Допомагає мені жити віра в Бога, навіть Біблію всю перечитав. І так легко і спокійно зараз на душі. Це сталося, коли почав відвідувати проповіді пастира релігійної громади адвентистів сьомого дня, який щосуботи приходив до закладу».

Мабуть, найтяжче розлучатися з Ігорем було для Олександри Акимівни Сахненко.  «Акимівна для нього і за маму, і за бабусю, допомагала своїми мудрими порадами та підтримувала   його », – сказали працівники закладу.

«Тепер брату стане легше, бо він майже біля того пансіонату мешкає, де я перебуватиму. Доїхати з Чернігова до Кролевця не зовсім зручно і часу витрачається багато на дорогу, тож бачилися з ним дуже рідко», – додав співрозмовник.  І вмить його очі загорілися радістю – на порозі закладу з’явились його найдорожчі люди… Теплі обійми, сльози, прощання із працівниками та підопічними будинку-інтернату, слова вдячності… Він поспішив назустріч новому життю – ближче до родинного гніздечка.

3 березня Ігору Калініченку виповнилося п’ятдесят років. Цей  ювілей він зустрічав у колі рідних.

 

* * *

У Кролевецькому будинку-інтернаті для людей похилого віку та інвалідів сьогодні проживають 160 підопічних з різних районів Сумської області.

Не гасне світло людського тепла у цьому закладі, бо працюють тут ті, хто своє життя присвятив іншим, хто приймає турботи знедолених, відгукується на їхні прохання і поспішає на допомогу.

І чим більше буде таких добрих і чуйних людей, у серцях яких горить вогонь віри, надії та любові – триватиме і саме життя.

 

На фото: під час проводів Ігор Анатолійович Калініченко (в центрі), Володимир Михайлович Цимбал, Галина Петрівна Черниш, Андрій Володимирович  Бондар.

Фото автора.

 

 

 

 

 

Переглядів: 155 | Додав: Dom_Internat_Kroleveс | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Вхід на сайт

Пошук

Календар

«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту