Кролевецький б/і для громадян похилого віку

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Березень » 29 » Долі людські ДОНЕЦЬК – БІЛОГРИВЕ: у їхнє життя увірвалась війна і їх розлучила
20:36
Долі людські ДОНЕЦЬК – БІЛОГРИВЕ: у їхнє життя увірвалась війна і їх розлучила

    Микола Павлович Грищенко родом із Донеччини. Весь вік жив і трудився у краї шахтарів. Проте його доля ще змолоду переплелась з нашим кролевецьким краєм, а через деякий час подібне повторилось із його сином.  І було б усе добре, якби у їхнє життя на Донбасі не увірвалась непрохана війна. Вона змусила покинути все нажите та їхати світ за очі.

        Так, Микола Павлович два роки тому опинився у нашому районі – разом з сином і невісткою приїхали у село Білогриве та поселились у хатині своїх родичів, яка пустувала. Та через ряд обстави  чоловік сьогодні мешкає у Кролевецькому будинку-інтернаті  для людей похилого віку та інвалідів.

 Відвідавши днями цей заклад, особисто познайомилась та поспілкувалась із цим чоловіком. Це дуже привітна, добра і щира людина. І, незважаючи на те, що йому без одного року 90, та пам'ять має унікальну. Під час розмови окремі випадки зі свого життя та життя рідних переповідав навіть до найменших дрібничок.

… Родом він із с. Вільне Донецької області. Батько – головував у колгоспі, мати – куховарила. У родині було четверо дітей, ще одне померло. У 48 років пішов із життя глава родини. Тож виховання дітей і вся сімейна важка ноша повністю лягла на плечі матері. Нелегко довелося родині у воєнні роки. Микола закінчив 3 класи. Щоб допомогти мамі, у 15 років пішов на роботу – виконавцем сільської ради. А невдовзі через військкомат був відправлений у Маріуполь на відновлювальні роботи заводу «Азовсталь». Звідти і до армії згодом забрали, де  відслужив 3 роки. А після того змужнілий юнак повернувся у рідне село. Трудився різноробочим у колгоспі.

    Доля послала йому другу половинку аж з села Білогриве Кролевецького району.

«Моя Анна Миколаївна разом зі своєю сестрою приїхала в наше село і влаштувалась на роботу на молокоприймальний пункт», – згадує він.

Так, молодята невдовзі одружились  і прожили багато літ душа в душу. Раділи, коли на світ з’явився первісток-синок: «Миколкою назвали. Дружина –  Миколаївна, я – Микола, тож думаємо, що  нехай буде Микола Миколайович», – додав співрозмовник.

Трудові будні у Миколи Павловича були важкими й не мали вихідних – 25 років працював скотарем.: «Як прийдеш о 4-й годині, так до вечора роботи вистачає. 150 корів доглядав. Треба і фураж завезти та роздати, і напоїти, і почистити. І хоч сніг, хоч дощ, а працювати треба, бо худобу не залишиш голодною», – згадує той. 

У родині Грищенків зароблені гроші витрачали розумно. «Що на проживання, а що відкладали – для сина, щоб в нього все було, як у людей. Розпочав з велосипеда, а тоді мопед, мотоцикл, а коли одружився, хатину купили у Волновасі, 7 тисяч крб.  тоді коштувала, а пізніше й машину», – розповів глава сімейства.

Микола Павлович повідав й про інше: «Невісточка, як і дружина, теж з села Білогриве. Ми приїздили в гості до   тітки дружини  і наш Микола познайомився з Наташею Скоробагатою. І так закохався, що за тисячі кілометрів їздив на мотоциклі з двоюрідним братом на побачення до неї. А одружившись, забрав її на Донеччину. Народились у них дітки – син Володя і донечка Оленка. Підростали внучата. Ми з дружиною жили на хуторі, а він невеликий був,  та й мешканців там все меншало. І  тоді син запропонував нам переїхати до них. «Годі, - каже,- вам спини горбатити». Так, у 1980 році ми переїхали до Волновахи. Рік усі разом в одній хатині жили, а тоді Микола збудував неподалік дачу і ми з дружиною переїхали туди. Я влаштувався на роботу на залізницю і останні 10 років, навіть й після виходу на пенсію, ще працював».

Раділи батьки успіхам своїх дітей та внуків. Син Микола, каже співрозмовник, - майстер на всі руки. За спеціальністю – механік, проте вміє все робити. Старий будинок продав, натомість самотужки збудував новий. добротний.

… Йшли роки. Немов пташка, миттєво й неочікувано, відлетіла у потойбіччя Анна Миколаївна і Микола Павлович вже 20 років вдовує. Проте доброю розрадою для нього стали рідні – частенько навідувались до нього й допомагали в усьому. А коли на сході стало неспокійно, все нажите лишили там і виїхали…

«Війна у Донецьку наробила багато лиха для всіх нас.  За 12 км, де ми мешкали, стрілянина йшла страшна.  Куди ж там можна терпіти?  Та й залишатись було страшно. Не знаєш, що буде завтра з тобою. І друзі були, і сусіди добрі, а як щось згадаєш про Україну, так і хату, і машину твою могли спалити за це. Ото й змушені були все полишити, якби тільки скоріш виїхати звідти», – повідав співрозмовник.

   Та ненадовго родина Грищенків затрималась у Білогривому: «Онука Олена, яка мешкає зі своєю родиною у Львові, покликала до себе. Батьки її (мій син) вже давно на пенсії. Ото й поїхали, щоб ближче до дітей бути. А куди мені їхати  у свої 90 і  як тулитися усім в одній квартирі? Ото й вирішили влаштувати мене до Кролевецького будинку-інтернату. Та нічого, скоро повинні приїхати до мене. Часто по мобільному телефону говоримо. Як тільки син зателефонує і повідомить, що все добре у них, і в мене душа радіє. А буває, лежиш вночі, не спиться і все думаєш-передумаєш про пережите…».

Відтоді, як Микола Павлович поселився в Кролевецькому будинку-інтернаті, минув рік і 8 місяців. Про своє нове життя говорить так: «Мені тут все подобається. У кімнаті тепло, живемо удвох з Миколою Федоровичем  Бідненком. Годують нас добре, не в усіх і вдома є таке харчування. Турботливі та чуйні і працівники, і медсестри. Як тільки поселився, оглянули, тиск зміряли, приписали таблетки і зараз стежать за моїм здоров’ям. А коли зустрінешся з Віктором Івановичем (директор) і побачиш його лагідну посмішку та почуєш його тепле «Здрастуйте», знаєте, як на душі приємно стає. Тут і концерти проводяться, і шашкові та шахматні змагання. Все добре».

На запитання щодо секретів свого довголіття, він сказав: «Потрібно більше рухатися. Син мені завжди радить – прокинувся – зроби зарядку, поїв – не лягай відпочивати, а пройдися, так допоможеш організму швидше переварити їжу. Я так і роблю. За день десь  тисяч 5-6 кроків   проходжу.    І сьогодні вже 400 є!  Рух – це життя.  Я пройдуся, а тоді трохи відпочину і знову «в похід». І так кожного дня».

Непосидючий дідусь не тільки любить багато ходити і насолоджуватись розкішною природою березового гаю, садочком чи красивими квітниками, що на території закладу, а й допомагає працівникам наводити тут порядок. Навіть й ділянку для себе випросив і стежить  за порядком на ній. Тут і гілочка як тільки з дерева якась, відразу її прибере. А восени допомагає збирати яблука та груші.

І хоч зір в чоловіка вже зовсім слабкий, та він любить переглянути газети, і районну зокрема, слухати новини по телевізору чи радіо. До речі, в будинку-інтернаті ще до цього часу функціонує проводове радіомовлення (у районі його майже нема), тож підопічні добре знають про те, що робиться у світі, із хвилюванням  сприймають новини зі сходу нашої країни і благають Бога, щоб послав мир на землю.

«Ось таке моє життя», – відказав насамкінець М.П.Грищенко, а на обличчі, як і впродовж всієї розмови, була все та ж щира посмішка. «Як добре, що є ось такі соціальні заклади, які стають другою рідною домівкою для всіх нужденних», – підсумувала свій візит до будинку-інтернату.

Як сказав директор Віктор Міщенко, сьогодні у закладі проживають 160 підопічних, наймолодшому – 51 рік, найстаршому – 89. Для них організоване чотириразове харчування, є туалет, ванна, душові кабіни в кожному корпусі, умивальники в кожній кімнаті, цілодобово є холодна і гаряча вода, сучасне медичне обладнання та всі інші умови для комфортного проживання. Та найголовніше – увага і турбота про підопічних як керівництва, так і всього колективу.

На фото: підопічний Кролевецького будинку-інтернату М. П. Грищенко у бібліотеці закладу знайомиться із новинами районної газети.

 

 

Переглядів: 68 | Додав: Dom_Internat_Kroleveс | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Друзі сайту
  • Офіційьний блог
  • uCoz Спільнота
  • FAQ по системі
  • База знань uCoz

  • Copyright MyCorp © 2017