Інвалідний візок - не вирок - 18 Грудня 2015 - Сайт Кролевецького будинку - інтернату
Субота, 03.12.2016, 22:41
Вітаю Вас Гість | RSS

Кролевецький б/і для громадян похилого віку

Головна » 2015 » Грудень » 18 » Інвалідний візок - не вирок
10:48
Інвалідний візок - не вирок

      Ще донедавна життя інженера-конструктора було цікавим і насиченим. Але  одна нещасна мить… і все обірвалося. Відтоді інвалідний візок для 54-річного чоловіка став єдиним засобом пересування.   

      Доля закинула Івана Петровича Сердюка до Кролевецького Будинку-інтернату для людей похилого віку та інвалідів. Цей заклад став для нього другою домівкою. Підопічні і працівники - це велика родина, де проходять разом будні і свята, де навпіл діляться радощі і печалі.

       І.П.Сердюк родом із с. Пиротчине. Його батьки все життя працювали у лісництві. Іван був одним з кращих учнів Гречкинської, а тоді Білогривської (старші класи) шкіл. Закінчив Київський політехнічний інститут, де отримав спеціальність  інженера-механіка.

      Згадуючи студентські роки, говорить, що і сумлінно навчалися, і «нелегкий хліб» у дні літніх канікул заробляли. «Організовували бригади із охочих студентів і відправляли на будівельні роботи в колгоспи Київської області. Якщо в інституті  отримували стипендію   45 крб., то на будівництві за місяць заробляли по 190.   

      Співрозмовник також поділився цікавим фактом зі свого життя, яке не раз було пов’язане з Ленінградом:  «Вперше відвідав це місто, коли навчався у школі – для кращих учнів була організована екскурсійна поїздка. Потім після 3 курсу навчання в інституті   мене направили туди на виробничу практику. І службу в армії протягом двох років проходив теж у Ленінграді».

      Повернувшись додому, у своє рідне Пиротчине, Іван Петрович згодом влаштувався на роботу. Трудився інженером-конструктором та інженером-технологом на військовому заводі, що в  Шостці. Про особливості своєї роботи не говорить, проте зазначив, що за два десятки літ  об’їздив, як кажуть, весь світ. Зокрема, у Москві та Московській області побував у відрядженнях понад сотню разів. Про особисті плани думати було ніколи…

      Так, день за днем пролітали роки… А тоді у життя увірвалася чорна смуга. Через ряд обставин довелося піти з роботи.  Повернувся у рідне село, де на нього чекала лише  батьківська хата… А невдовзі життя послало ще одне випробування. Лікарі Кролевецької ЦРЛ поставили страшний діагноз: необхідно  було проводити ампутацію кінцівок обох ніг. Так він став інвалідом I групи.

      «У такому стані в селі жити сам вже не міг. Забрала до себе сестра, яка мешкала із донькою у Шостці», –  згадує він. – Там про моє лихо дізналася землячка Ганна Михайлівна Клевчук, яка проживала неподалік.  Як з’ясувалось, вона теж працювала на тому ж заводі, що і я, та вже на пенсії. Частенько провідувала, багато з нею розмовляли про життя-буття, згадували своє село. А тоді вона запропонувала мені зробити протези. Особисто, ще й з двома помічниками  супроводжувала мене до Київського інституту.    Майже  через два місяці я  знову повернувся до сестри за допомогою тих же  добродіїв. Та надовго   не залишився. Не   хотів бути тягарем для рідних.  І знову на допомогу прийшла   Ганна Михайлівна, саме вона посприяла, аби влаштувати мене до Кролевецького Будинку-інтернату».

      «А ця жінка не могла вас до себе забрати?» – запитую.

      «Та куди там. Хоч і сама у квартирі живе, діти вже дорослі, та на дев’ятому поверсі, і вже в роках, і здоров’я підводить. Зараз спілкуємось   лише  телефоном». Також додав, що його не забували і колишні колеги, при необхідності допомагали чим могли, навіть коли вже   не працював на заводі. Неодноразово приїжджали провідати і в Будинок-інтернат. Навідуються й інші близькі, а сестра два роки тому померла.

      Про друзів говорив неохоче: «У Кролевці є однокласники, з якими раніше спілкувався. З одним випадково зустрівся у Будинку-інтернаті. Розумію, що він і на роботі, і родину має, та хоча б по телефону подзвонив би. Чому, коли з тобою трапляється  біда, про тебе забувають? Дуже боляче від цього на душі».

      Іван Петрович Сердюк за підтримки добрих людей і, зокрема працівників закладу, зміг подолати життєві негаразди. Мешкаючи тут майже чотири роки,  він організовує свої будні так, аби, як каже, не нити від нудьги.  Любить дивитися телевізор, особливо, як і більшість чоловіків, футбольні матчі, цікавиться новинами, слухає музику чи інші передачі по радіо, що є в кімнаті. В інвалідному візку може прогулятися на подвір’ї закладу. Та найбільш улюбленим заняттям є відгадування кросвордів. І не тільки розгадує їх для себе, але й постійно бере участь у конкурсах, що проводить редакція журналу. Із задоволенням простягує мені один з номерів, а там надруковане його прізвище  як переможця. Як дізналась, це вже не вперше. 

      «Скільки часу тут перебуваю, стільки й кросвордами займаюся. Спочатку працівників Будинку-інтернату просив, щоб купували мені журнал з кросвордами, а з грудня минулого року він надходить на моє ім’я вже безкоштовно. Такий подарунок редакція робить для переможців конкурсу», – поділився чоловік.

      До речі, у журналі міститься до 80 різноманітних кросвордів. Для того, щоб їх відгадати, Іван Петрович використовує не один тиждень. Звісно, трапляються деякі запитання, на які відповіді він не знає, але їх мало. Найголовніше, говорить він, із цього журналу потрібно розв’язати призові кросворди (а їх від 20 до 22) і відгадати ключові слова.

      Для того, щоб бути добре обізнаним з усіх питань, він багато читає всілякої літератури, яку бере у бібліотеці закладу, а також як   активний учасник  Клубу сімейного дозвілля  раз на квартал виписує необхідні книжки.

       Старша медична сестра Юлія Коваленко  повідала, що Іван Петрович перебуває в геріотричному корпусі, котрий облаштований для людей з обмеженими фізичними можливостями.   Він забезпечений всіма засобами для реабілітації і для пересування. Крім того, щороку протезується в обласному центрі. Регулярно проходить реабілітацію, комплексні медогляди у лікарів-спеціалістів Кролевецької ЦРЛ. От тільки з протезами ніяк не може впоратись, переважно користується інвалідним візком. Проте, щоразу, коли на базі Будинку-інтернату серед підопічних проводяться спортивні змагання, – він один з активних учасників і неодноразовий переможець.

      «Нам  в інтернаті  легше прожити. Ми тут і в теплі, і в добрі.  Живемо, як кажуть, у Бога за пазухою.  А як людям самим за оту пенсію чи зарплату  вижити?», – сказав насамкінець І.П.Сердюк. За все, що він має, завдячує колективу Будинку-інтернату і особисто його керівнику Віктору Міщенку.  

  Подумалось: як добре, що є такі заклади, де людина, яка цього потребує,  може спокійно дожити віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Переглядів: 151 | Додав: Dom_Internat_Kroleveс | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Вхід на сайт

Пошук

Календар

«  Грудень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту