На життєвих перехрестях - 30 Січня 2014 - Сайт Кролевецького будинку - інтернату
Четвер, 08.12.2016, 03:14
Вітаю Вас Гість | RSS

Кролевецький б/і для громадян похилого віку

Головна » 2014 » Січень » 30 » На життєвих перехрестях
15:03
На життєвих перехрестях

І сонце,  і тепло в її очах

    Іскриться на сонці незайманий сніг. Аж дивитися боляче. Покрив він надійно розкішні влітку квітники Кролевецького будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів. Морозець щипає за щоки, за ніс, намагається проникнути під  одяг. Тож хочеться милуватися цією зимовою красою з широких світлих вікон приміщення будинку, де на тлі шибок тягнуться до сонця розкішні кімнатні квіти, вирощені дбайливими руками працівників соціального закладу.

  По ошатному коридору, прикрашеному  кольоровими  в тон стінам ламбрекенами, йде мені назустріч,  на перший погляд,  ще досить молода жінка. Її очі, навколо яких життя намалювало промінчики зморщок, випромінюють тепло і сонце. Рухається вона, не поспішаючи, підтримує понівечену руку. З під хустинки вибивається сиве волосся зі слідами колись розкішної русявої коси…

   Ганна Яківна Демченко, а саме про неї мова, родом з того сільського покоління людей, котрим доля підкинула  невблаганно-тяжкі умови післявоєнного періоду життя. Народилась  у час воєнного лихоліття у 1942 році. Вона була другою дитиною в родині Харитини та Якова Бакуновців у селі Грузьке. Старшій Марійці на той час лише 2 роки виповнилося. Якова у перший рік війни забрали на передову, то й не встиг порадіти немовляті. Так і забрала клята війна у дітей батька, а в жінки чоловіка, справжнього господаря, а з ним – і відчуття родинного щастя та достатку.

- Ми ж мали до війни власну хату, корову, свиноматку, - пригадує мамині розповіді Ганна Яківна.- Та після війни дуже бідували, надто тяжко було без чоловічих рук. Весь тягар післявоєнного життя ліг на мамині плечі. Билася мама, яка риба об лід, щоб підняти на ноги двох малолітніх дітей. Ми з сестрою ходили до лісу збирати хвою, в поле –нишком солому та полову,   щоб об’їждчик не впіймав. Хто мав коника – возили, а  ми носили на плечах. Мама тяжко працювала в полі, а за роботу по осені одержувала хіба що мішок зерна. Виручала пенсія, яку платили за батька.

   Того часу жінки села   працювали по тижню виконавцями при сільській раді , коли підходила мамина черга,  бувало, підміняла  її я. Тодішній голова Грузчанського сільпо Пантелій Сущенко казав: Ми з тебе головбуха зробимо  і заміж віддамо». Тоді я, чотирнадцятирічне дівчисько, від сорому і червоніла, і біліла.

    Щоправда, не головбухом стала в майбутньому  Ганна Яківна, але все ж ця професія справді прийшлась до душі кмітливій дівчині. І вона після навчання у сільській восьмирічці закінчила успішно Харківський технікум лісового господарства. Навчалася заочно і працювала в бухгалтерії   Кролевецького лісництва, що розташоване в урочищі Кащенкове  Мутинської  сільської ради.   Навесні 1960 року зустріла своє перше кохання - кіномеханіка Миколу Демченка з Отрохового. По осені, коли птиця та свині поросли, і весілля згуляли. А в 1962 році народила Ганна синочка, назвали Юрком.

     Нині за плечима Ганни Яківни Демченко 35 років відповідальної роботи  в бухгалтерії Кролевецького лісництва, з яких 17 років працювала касиром, а 18 – бухгалтером. Крім того, доводилось трудитись  на вирощуванні овочів, які йшли на переробку в цех лісомисливського господарства.

      За життя всього бувало, та не думала й не гадала жінка, що на схилі літ залишиться без родини. Чоловік не дожив одного місяця до 60 років. Серце підвело. Тяжко втрачати людину, з якою десятки років ділив навпіл і радощі й печалі. Та ще важче хоронити рідну дитину. Таке страшне горе судилося пережити жінці. Ні, вона нині не сама. Є онуки, знаються з бабусею, запрошували до себе жити, коли впала та тяжко понівечила праву руку. Але не захотіла бути тягарем для онуків. Вирішила податися до будинку-інтернату. І вдячна нині сільській медичній сестрі Світлані Михайлівні та Мутинському сільському голові Марії Григорівні, що допомогли знайти прихисток.

    -Вже майже 2 роки  я живу в будинку-інтернаті  і мені тут добре, - запевняє Ганна Яківна. - Тут чисто, затишно, білизна завжди свіжа, їжа смачна і різноманітна. Подружилась з Марією Кисельовою, з іншими мешканцями , з ними згадуємо молоді літа, поплачемось. Людей тут багато хороших, допомагаємо одна одній.  Керівник  Віктор Іванович Міщенко хоч і строгий, але  чуйний і справедливий.

     -Добре, що нині мобільні телефони є, тож можна спілкуватися і з рідними, і з односельцями, - говорить Г. Я. Демченко і з вдячністю згадує людей, які протягом півтора року допомагали їй, коли з покаліченою рукою жила в селі. Це  Катерина Отрох, Настя Третякова та нині покійний Олександр Отрох.-Світ не без добрих людей, як ти до людей з добром, так і вони до тебе, - підсумовує нашу розмову жінка і очі її випромінюють сонце і тепло.

Зінаїда КРАСЮК-СОРОКА.



Переглядів: 236 | Додав: Dom_Internat_Kroleveс | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Вхід на сайт

Пошук

Календар

«  Січень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту