На життєвих перехрестях. Жіноча доля – хто її розкаже? - 25 Березня 2015 - Сайт Кролевецького будинку - інтернату
Субота, 03.12.2016, 22:39
Вітаю Вас Гість | RSS

Кролевецький б/і для громадян похилого віку

Головна » 2015 » Березень » 25 » На життєвих перехрестях. Жіноча доля – хто її розкаже?
21:20
На життєвих перехрестях. Жіноча доля – хто її розкаже?

    Суворі морози лишились позаду й на календарі уже березень… Перші промінчики весняного сонечка все більше радують нас своїм теплом, немов промовляють: пора прокидатися.

     А ось у Кролевецькому будинку-інтернаті для людей похилого віку та інвалідів – тепло і затишно будь-якої пори року. Цей заклад став для підопічних своєрідним острівцем світла, добра, спокою, а головне – впевненості у завтрашньому дні. Тут вечорами привітно горить у вікнах світло, а у кімнатах підопічні ведуть неквапливі розмови, співають пісень, згадують пережите. Старість має бути захищеною і спокійною. Саме це керівник закладу В.І.Міщенко і працелюбний колектив прагнуть дати тим людям, яких стежина привела на поріг цього дому.

Майже рік тому Кролевецький будинок-інтернат став другою домівкою для  Ніни Григорівни Шелудько.  Це не звичайна жінка. Незважаючи на те, що за свій вік набачилась і натерпілась усякого, вона стійко все витримувала й не занепала духом. Саме життя, переплетене білими і чорними фарбами, її загартувало. І зараз,  у свої 82 усе пережите, що закарбувалось у серці, і в душі, жінка, за плечима якої лише однорічна шкільна освіта,  викладає в поетичних рядках.

      Щоб познайомитись із Н.Г.Шелудько, завітала у ці дні до будинку-інтернату. Думалось, що переді мною з’явиться старенька бабуся, натомість побачила привітну, миловидну жіночку. І хоч волосся її вже укрилось сивиною, та на свій вік виглядить моложаво. Спілкуватися з нею було легко і просто. Під час розмови очі її випромінювали якесь незвичайне тепле світло, на вустах – лагідна посмішка, яка час від часу змінювалась на смуток і сльозинки.

     Ніна Григорівна родом із сусідньої Конотопщини. Не судилося їй побачити щасливе й веселе дитинство, адже народилася в далекому 1932 році. У батьків їх було троє, Ніна – старшенька. На той час голод та злидні не соромились дошкуляти ні дорослим, ні малим. І хоча дівчинка мала велику тягу до знань, але вчитися не було можливості. «До школи ходила лише один годочок, аби навчитися читати і писати.  Не було в що одягнутись, і в що взутися…», – згадує жінка.

      А в 1941-у, як грім серед ясного неба, нагрянула Велика Вітчизняна війна. Батько пішов на фронт, а пізніше здібний муляр  був завербований на роботи з відновлення Донбасу. Так, виховання дітей повністю лягло на плечі матері. Щоб вижити й допомогти своїй неньці тендітна дівчинка у свої 11 років пішла працювати – на  торф. А в 16 років влаштувалась на роботу у Дубов’язовський цукровий завод. На її тендітні дівочі плечі ліг великий тягар непідсильної роботи. Працювала сезонно підсобником на будівельному майданчику. Доводилось розвантажувати і цемент, і цеглу, і пісок. Бувало й по 8 годин трудились, бувало й значно довше – як прийдеться. Опанувала там і професію лицювальника. «Легша робота була тільки для освічених…» , – говорить жінка.

…Зустріла дівчина і свою долю – Анатолія, котрий працював муляром у місцевому совхозі. У злагоді та любові прожили 44 роки. «Господар у мене був толковий, хазяйновитий, добрий. Удвох збудували будинок, поралися по господарству: і корівку тримали, були й свині, гуси, кури, ще й пасіка своя та 15 соток городу (стільки давали тим, хто не був у колгоспі)», – згадує співрозмовниця.

Молоде подружжя раділо появі на світ первістка синочка, якого назвали Миколкою. А слідом і Валерик народився. Виростили їх, вивчили, в армію виряджали, справили весілля, дочекались внучат.

        Жити б та радіти… Але на родину Шелудько посипались одне за одним важкі життєві випробування. У 62 роки не стало глави сім’ї. Своїм чорним крилом зачепила й аварія на Чорнобильській атомній електростанції. «Разом з іншими чоловіками Нінини сини були призвані ліквідовувати наслідки цієї страшної аварії. Менший перші три доби, відразу після трагедії, працював на самому реакторі. Отримавши високе опромінення, незабаром у 44 роки помер. Через 2 роки пішов із життя й інший син, було б йому 51. Старша донька не змогла психологічно перенести втрату батька і в неї почали прогресувати психічні розлади. І хоч відтоді вже минуло немало часу, але так лікарі й досі не можуть дати їй ніякої ради.

 «Як згадаєш про своє життя, то померти відразу треба», – мовила зі сльозами на очах жінка.

Ніна Григорівна у свій час проживала із сином та невісткою (у молоді роки вона теж померла). Після того, як залишилась сама, її забрав до себе онук. Але, не маючи роботи, він був змушений покинути своє житло (квартиру у Дубов’язівці) та їхати на хліб заробляти. Слідом поїхала й молода дружина разом із маленьким синочком. Бабуся, яка потребує стороннього догляду, була влаштована до Кролевецького Будинку-інтернату для людей похилого віку та інвалідів.

 «І слава Богу, що мене сюди привезли. Тут дуже добре і люди гарні працюють. І керівник, і медперсонал такі до нас уважні. Хай їм Бог здоров’ячка посилає та всього найкращого за їхню чуйність, людяність і доброту. Живемо удвох із бабусею у кімнаті. І доглянуті, і нагодовані…»

«А як жилося у післявоєнні роки?» – запитую у співрозмовниці. Та відповіла: «Невтомно працювали. І як би важко тоді не було, завжди звучала пісня. Вона допомагала нам жити і долати негаразди. А скільки об’їздили ми з концертами, коли працювала (16 років) кухарем у лікарні і була учасницею художньої самодіяльності. Грала я і на балалайці, і на бубон.».

         Ніна Шелудько ще й гарна майстриня вишивальниця. У свій час її вмілі руки творили яскраві візерунки на подушках, рушниках, покривалах. Як треба, бралася і за пошиття будь-якої речі. А зараз свої творчі здібності розвиває у гуртках, що працюють при будинку-інтернаті.

Має жінка  трьох внуків і трьох правнуків, найменшенький Альоша, якому ще й рочку немає. Забрали б вони її до себе, та й самі з житлом перебиваються, хто як може.  Але частенько  телефонують, а також навідуються до неї.

А найціннішим для Ніни Григорівни, що береже вона як святу родинну реліквію, є фото із сімейного архіву. «Оце мій чоловік – молодий і красивий, оце я такою артисткою була. А це… мої синочки», – і непрохана сльоза потекла по щоці.

Незважаючи на свій поважний вік, жінка має дуже хорошу пам'ять. І все пережите за ці літа, зараз викладає у віршовані рядки. Її дзвінкий голос можна почути на святкових концертах, що проводяться у будинку-інтернаті. Активна учасниця ансамблю з підопічних «Кролевчанка» склала вже й новеньку пісню, яку заспіває на  святковому вогнику з нагоди жіночого свята 8 Березня, що проводиться у закладі традиційно.   

«Усе, що хотілось,

Так і не збулось.

Роки пролетіли, ніби й не жилось.

Старію, старію, та я не жалію,

Та я не жалію, що старість прийшла», – полились з вуст Н.Г.Шелудько проникливі слова, і знову про своє – жите-пережите.

На фото: Ніна Григорівна Шелудько разом з іншими підопічними  любить займатися у гуртках з трудотерапії, що працюють при будинку-інтернаті.

 

 

х х х

Давно відгриміли гармати,

Красуються в полі жита,

А й досі до нашої хати

Відлуння війни доліта.

 

Десь там за калиновим яром

Удосвіта трактор співав,

Раптово зловісним ударом

Ту пісню снаряд обірвав.

 

Укрили калинові шати

Юначе холодне чоло,

А мати, згорьована мати,  –

У неї вже й сліз не було.

 

Вона не діждалась синочків

З далеких воєнних доріг,

А менший її колосочок

У полі, як воїн поліг.

 

Давно відгриміли гармати

Красуються в полі жита.

Хай буде навіки проклята

Жорстока кривава війна.

Н.Г.Шелудько, 2014 рік.

 

 

У Кролевецькому Будинку-інтернаті  для людей похилого віку та інвалідів проживають 170 чоловік, з них 91 – жінка. Наймолодша (38 років) – Наталія Віталіївна Мирополець, найстарші (95 років) – Анастасія Мартинівна Агілова, Софія Овсіївна Шерстюк та Марія Василівна Безрук. Найбільше років проживають Віра Олексіївна Скоблікова (37), Галина Іванівна Корчак (26) та Ганна Іванівна Бец (25).

 

 

Переглядів: 613 | Додав: Dom_Internat_Kroleveс | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Вхід на сайт

Пошук

Календар

«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту